Головна

Реєстрація

Вхід
avtotehnika.ucoz.com
Вівторок, 19.03.2024, 05:19
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 54
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Садівництво

    Садівництво - одна з важливих галузей сільськогосподарського виробництва, в завдання якої входить виробництво плодів ягідних та плодових культур.
    Розмноження плодових культур. Плодовий розсадник .
    У садівництві використовують насінне і вегетативне розмноження плодових і ягідних культур. 
Насінний спосіб використовують в основному у селекційній роботі під час виведення нових сортів, для вирощування сіянців-підщеп. 
Особливістю насінного розмноження плодових культур є обов'язкове стратифікування насіння перед висіванням. Фізіологічна суть стратифікації полягає у забезпеченні післязбирального дозрівання насіння, яке відбувається за низьких додатних температур у вологому середовищі. 
    Для стратифікації насіння спочатку 1-2 доби намочують. Після цього його змішують з вологим річковим піском у співвідношенні 1 до 2-3. Суміш засипають у ящики шаром 20-30 см і поміщають в прохолодне місце - підвал, холодильник. 
Період стратифікації насіння у різних плодових культур різний: вишні - 150-180, сливи - 120-150, яблуні - 90-100, горіха грецького - 50-60 днів. 
Під час стратифікації суміш зволожують і 2-3 рази на місяць перемішують. 
    В умовах виробництва найбільш поширене вегетативне розмноження, яке ґрунтується на здатності плодових і ягідних культур до відновлення (регенерації) втрачених органів або їх частин. 
    У садівництві використовують такі види вегетативного розмноження, як щеплення, живцювання, відсадками, кореневими паростками, поділом куща, сланкими пагонами тощо. 
    Щеплення - зрощення частини однієї рослини з іншою. Цим способом розмножують всі деревні та кущові форми плодових і ягідних культур тощо. 
    Живцювання передбачає укорінення частини пагона (живця) культури. Так можна розмножувати виноград, смородину, аґрус та ін. 
    Розмноження відсадками передбачає загортання ґрунтом пагона материнської рослини з метою утворення на ньому нової кореневої системи, після чого такий пагін відділяють. Розрізняють вертикальні (айва, парадизка, дусен), горизонтальні та дугові (малина, смородина, порічки та ін.) відсадки. 
    Кореневими паростками розмножують рослини, які утворюють кореневу поросль (вишня, слива, малина тощо). 
    Поділом куща можна розмножувати всі кущові форми плодових і ягідних культур. 
   Сланкими пагонами, або вусами, розмножують рослини, що мають стебла, які стеляться поверхнею землі і здатні у вузлах укорінюватись. У такому випадку на кожному вузлі утворюється нова самостійна рослина. Цей спосіб широко використовують для розмноження суниці садової. 
   У практиці садівництва із вегетативних методів розмноження найчастіше використовують щеплення, яке є надійним засобом передачі ознак від материнської рослини дочірній. 
    У щеплених рослин розрізняють верхню (надземну) частину - прищепу, яка виростає з прищепленої бруньки або живця та нижню (підземну) - підщепу. Підщепою може бути сіянець (рослина вирощена із насіння) або вегетативно одержана рослина. 
    Всі способи щеплення ділять на три групи: 

1) щеплення живцем (прищепою є живець - частина пагона) - копулірування, за кору, у боковий розріз, у розщіп, у напіврозщіп та інші;

2) окулірування, або щеплення вічком, (прищепою є брунька з частиною кори та деревини (щиток));

3) наближення, або аблактування, - спосіб щеплення, який полягає у зрощуванні пагонів двох сусідніх рослин, не відокремлених від стовбура.

   Добре щеплюються і ростуть біологічно споріднені рослини - яблуня на яблуні, груша на груші тощо. Проте часто щеплюють неспоріднені рослини - грушу на айві, сливу або персик на аличі та ін. 
Розмноження садивного матеріалу плодових і ягідних культур проводять на спеціальних ділянках землі - плодових розсадниках. 
     За призначенням плодові розсадники поділяються на плодові (вирощують садивний матеріал лише плодових культур) та мішані (розмножують плодові та ягідні культури). 
    Плодовий розсадник мішаного типу складається з маточно-насінного відділу, відділу розмноження та відділу формування.
Маточно-насінний відділ забезпечує інші відділи розсадника насінням, живцями, відсадками тощо. Він включає наступні ділянки:

а) підщепно-насінну, в якій заготовляють насіння для вирощування підщеп. Найкращими формами для цієї мети в Лісостеповій зоні є: для яблуні - яблуня лісова, сорти яблуні домашньої - Антонівка звичайна, Пепінка литовська; для груші - груша лісова, груша усурійська, айва; для вишні - вишня степова, вишня звичайна сорту Антипка, черешня; для сливи - алича, терен тощо;

б) ділянка маточних підщеп, які розмножуються вегетативно. У цьому полі вирощують в основному яблуню низьку (дусен і парадизка) та айву;

в) маточно-сортовий сад, в якому вирощують живці районованих сортів для розмноження;

г) ділянка маточних сортових насаджень ягідних культур, в якому вирощують вуса суниці, живці, відсадки інших ягідних рослин.

    Відділ розмноження служить для вирощування підщеп плодових та садивного матеріалу (живці, відсадки тощо) ягідних культур. Цей відділ складається з: 

а) ділянки з вирощування насінних підщеп - шкілки сіянців, яка має свою сівозміну, наприклад: 1) сіянці; 2) ярі з підсівом трав; 3) трави першого року; 4) трави другого року; 5) пар;

б) ділянки з вирощування підщеп плодових вегетативними способами, а також вегетативного розмноження ягідних культур;

Відділ формування, або саджанців, - це відділ плодового розсадника, в якому висаджують підщепи, прищеплюють на них прищепи та вирощують і формують щеплені саджанці плодових і ягідних культур. Відділ формування складається з:

а) ділянки, або шкілки, щеплених саджанців, яка має відповідне чергування полів, наприклад: 1) поле дичок окулянтів - поле, на яке весною висаджують з відділу розмноження підщепи і які влітку цього ж року окуліруються, або рано навесні наступного - копуліруються; 2) однорічки, або щеплені саджанці першого року, тобто рослини, щеплені у попередній рік; 3) дворічки, або щеплені саджанці другого року, - рослини, після щеплення яких пройшло два роки і які піддаються формуючим обрізуванням та восени будуть готові до висаджування у сад на постійне місце вирощування; 4) ярі з підсівом трав; 5) трави першого року; 6) трави другого року; 7) пар або овочеві культури.

б) ділянка кореневласних саджанців складається з 1-2 полів, на яких вирощуються 1 або 2-річні саджанці з укорінених живців, відсадків, кореневої порослі плодових та ягідних культур.

    Закладання плодового саду. 
   Закладання плодового саду включає ряд таких послідовних етапів, як вибір місця, організація ділянки, добір порід і сортів та їх розміщення у насадженнях, підготовка та удобрення ґрунту, посадка дерев тощо. 
    Вибір місця для саду. Закладають промислові сади на основі проектів Укрсадпроекту після вивчення рельєфу місцевості, ґрунтів, підґрунтя, глибини залягання ґрунтових вод тощо. 
    У Лісостеповій зоні сади розміщують на рівних або з некрутими схилами ділянках з глибиною залягання ґрунтових вод не менше 1,5-2 м від поверхні. Придатність ґрунту визначають у ґрунтових розрізах глибиною 2-3 м. Ґрунт повинен бути родючим з потужним гумусовим горизонтом та підґрунтям, у районах з надмірним зволоженням, суглинистим, супіщаним або піщаним. 
     Організація ділянки. Після вибору місця на сад та дослідження місцевості й властивостей ґрунту проводять організацію вибраної ділянки, яка включає: а) розбивку на квартали, як правило, прямокутної форми зі співвідношенням сторін 1:1,5; б) організацію дорожньої мережі, що включає дороги периметром саду та з двох боків вітроламних ліній; в) намічення місця та проведення посадки садозахисних ліній із швидкоростучих видів дерев (береза, тополя, клен, горіх волоський) та кущів; г) виділення місця для господарських будівель, дворів, ставків, чатальних насаджень (для заготівлі підпірок) тощо.
     Добір порід і сортів та їх розміщення у насадженнях. Підбір порід та сортів плодових і ягідних культур проводять на основі місцевих умов вирощування та господарських потреб у тій чи іншій продукції.
     Породи і групи подібних порід плодових рослин у саду розміщують суцільними масивами в окремих кварталах. Основні сорти садять у перемішку з сортами-запилювачами. 
     У саду рослини розміщують різними способами, найчастіше - прямокутним, шаховим, контурним (у поперек схилів), із загущенням у рядках та іншими способами. 
     Відстань між рослинами в саду залежить від породи, сили росту дерева, способу розміщення, типу крони тощо. В середньому площа живлення культур така: яблуні, груші, черешні - 6х4,5 м; вишні, сливи - 6х3; горіха грецького - 8х5; смородини, порічок - 3х1,5; аґрусу - 2,5х1,5; малини - 3х0,7; суниці - 1х0,25 м. 
    Підготовка ґрунту - наступний етап закладання саду. 
    Коренева система плодових рослин велика, тому обробіток ґрунту перед їх садінням включає зяблеву плантажну оранку на глибину 60 см з внесенням добрив. У Лісостепу під оранку дають 45-50 т/га гною або компосту та до P200-300 і K200-240. 
    Підготовка ґрунту також включає осіннє, незалежно від часу посадки дерев, але не пізніше, як за 1 місяць до її проведення, копання ям для саджанців. Ями копають діаметром 80-100 см і глибиною 60-70 см. У великих господарствах для копання використовують тракторні копачі. 
    Важливим етапом закладання плодового саду є садіння плодових дерев. 
    В Україні плодові дерева садять восени і навесні. У північних районах з холодними зимами плодові доцільно садити весною протягом 5-6 днів від початку польових робіт. У південних районах можна садити восени за 30-40 днів до настання сталих морозів. 
    Перед висаджуванням дерева в яму вносять 8-12 кг торфокомпосту або перегною та по 15 г у діючій речовини азоту і калію й 30 г - фосфору. 
    Після цього через яму перекидають садильну дошку і в центрі ями забивають кілок висотою до 1,5 м. 
   Перед садінням коріння саджанців обрізують та змочують у бовтанці з глини і ґрунту. Під час висаджування весною саджанці рекомендується також намочувати у воді протягом 6-8 год. 
    Після підготовчих операцій деревце розміщують в ямі, розправляють його корені і закидають ґрунтом. Ґрунт помірно утрамбовують. Коренева шийка саджанця, у зв'язку з наступним осіданням ґрунту, повинна залишатись на 2-4 см вище поверхні. 
    Відразу після садіння, дерева поливають 30-40 л води у кожну яму, прив'язують рослини до кілків. За потреби обрізають надземну частину для початку формування крони та збереження співвідношення між надземною частиною та кореневою системою дерева. Поливи дерев за літо повторюють 2-4 рази. 
    Після висаджування всіх запланованих культур сад вважається закладеним. 
    Догляд за садом. Будова плодового дерева .
    Система догляду за плодовими рослинами повинна відповідати їх вимогам до умов життя і змінюватись залежно від їх віку. 
    У молодому саду потрібно правильно сформувати крону дерева, забезпечити швидкий ріст крони і кореневої системи, захистити дерева від хвороб і шкідників, зберігати й покращувати родючість ґрунту. 
    Система догляду за дорослим садом повинна забезпечувати високий щорічний урожай, продовжувати період плодоношення дерев, підтримувати їх зимостійкість тощо. 
    Догляд за садом включає заходи з утримання і удобрення ґрунту та догляду за деревами. 
Система утримання ґрунту. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов, віку саду та інших особливостей, ґрунт у садах утримують під чорним і сидеральним паром, вирощують культури або утримують у задерненому стані. 
    Утримання ґрунту під чорним паром практикують у посушливих районах. Ґрунт періодично розпушують дисковими боронами, фрезами, культиваторами та орють. 
    Сидеральне утримання передбачає вирощування в саду парозаймальних сидеральних культур. 
У міжряддях плодових культур можна вирощувати різні рослини - овочеві, зернобобові, злаково-бобові суміші на зелений корм тощо. Такий спосіб утримання ґрунту використовують рідко через виснаження ґрунту та розмноження шкідників. 
    Утримання ґрунту в задерненому стані передбачає вирощування в саду злаково-бобових трав. Кожні 2-4 роки трави переорюють і після однорічного чорного пару сад знову засівають.
Система удобрення саду включає внесення органічних і мінеральних добрив в основному під зяблевий обробіток ґрунту та у підживлення, яке проводять як внесенням у ґрунт, так і позакоренево у фазу цвітіння рослин. За задерненого утримання ґрунту, мінеральні добрива вносять у пристовбурні круги.
    У молодому саду на 2-5-й рік після садіння дерев вносять щорічно N60 P45-60 K30-90, на 6-8-й - N90-120 P45-60 K45-60 і 20-30 т/га органічних добрив один раз у 2-4 роки. 
    У плодоносному саду Лісостепу України рекомендується вносити один раз у 3-4 роки 25-30 т/га органічних добрив та щорічно N90 P45 K60. 
    У посушливих районах високі урожаї плодів отримують тільки під час зрошення. Полив проводять від 2-3 до 5-6 раз з нормою поливу 600-1200 м3/га. 
    Догляд за плодовими деревами включає формування і обрізування їх крони. 
   Цей вид догляду розпочинають з весняного обрізування саджанців, які висаджені на постійне місце зростання. У цьому випадку верхівкову гілку залишають завдовжки 30-35 см, а нижні бокові - 20-25 см, зрізуючи на одному рівні. 
    У наступні роки приступають до формування крони, що передбачає рівномірне розміщення гілок навколо стовбура та розріджено в просторі. Все це сприяє утворенню на скелетних гілках достатньої кількості плодових утворів, виведенню міцного центрального провідника, розвинутих бічних гілок тощо. 
    Проводять формування і обрізування крони в період спокою дерев - восени, зимою і навесні. Зважаючи на суворі зимові морози, обрізування краще проводити весною до початку сокоруху. 
     Для формування крони та догляді за нею використовують переважно два способи обрізування - проріджування та вкорочування пагонів. Ці способи по-різному впливають на загущеність і освітленість крони та поєднуються з такими допоміжними прийомами, як регулювання кутів нахилу гілок, прищипування і виламування пагонів, кербування, кільцювання та ін. 
    Проріджування - це повне видалення річного приросту або багаторічних гілок біля їх основи, у місцях загущення. Проріджування поліпшує освітлення всередині крони, затримує ріст кінцевих бруньок і бруньок, розташованих біля верхівок необрізаних пагонів, а також гальмує утворення на них бокових розгалужень і сприяє росту верхівкової бруньки, що забезпечує ріст дерев у висоту. Крім того, в результаті обрізування формується більше сильних продуктивних плодових утворень у межах всієї крони, збільшується розмір та якість плодів. У молодих дерев вирізування значної кількості гілок зумовлює значне зменшення листкової поверхні, що є причиною пізнішого початку їх плодоношення та невисоких врожаїв. 
    Укорочування пагонів та гілок полягає у зрізуванні частини однорічного приросту чи багаторічної гілки. Воно спричиняє проростання бічних бруньок нижче від місця зрізу і тим самим сприяє утворенню нових пагонів. Надмірне вкорочування відтягує час вступу плодових дерев у пору плодоношення на 1-2 роки, а помірне, навпаки, прискорює. 
     Під час формування крони молодого дерева вкорочують скелетні і напівскелетні гілки, в основному, однорічного приросту для регулювання інтенсивності їх росту, зміни напрямку росту, формування оптимальної густоти гілок у кроні тощо. 
     У плодоносних дерев вкорочування забезпечує достатню довжину розгалужень, збільшує пагоноутворення, сприяє пробудженню нових бруньок, утворенню нових плодових гілок, веде до зростання кількості та якості плодів. 
    Максимальний приріст досягається укорочуванням гілки до 2/3 довжини, але воно не завжди є виправданим, так як веде до утворення сильних бічних гілок, які загущують крону. Слабке укорочування ж (на 1/4 довжини) гальмує ріст центрального провідника і бічних гілок і, таким чином, у цілому зменшує гілкування. Отже, укорочення однорічних приростів у молодих дерев необхідно зводити до мінімуму і проводити його лише під час формуванні крони, а у плодоносних - для запобігання оголенню гілок, а також для відновлення їх росту і плодоношення. 
    Вкорочування багаторічних гілок називають омолоджуючим обрізуванням. Його проводять, коли у дерев однорічні прирости досягають довжини лише 10-20 см і, відповідно, зменшується їх продуктивність. 
    За сформованою кроною плодових дерев проводять догляд, який передбачає дотримання таких правил: 1) проводити щорічно і вчасно; 2) вирізувати насамперед сухі, хворі, пошкоджені, переплетені гілки, а пізніше ті, що труться, загущують крону, звисають вниз; 3) під час обрізування не залишати пеньків, бо вони не заростають і через них проникає інфекція; 4) товсті гілки зрізувати пилкою, а тонкі - ножем або секатором; 5) зрізи зачищати ножем і замазувати садовим варом, якщо діаметр гілки менше 1,5 см можна зріз не замазувати; 6) пагони, які з'являються на нижній оголеній частині скелетних гілок у середині крони необхідно вирізати або вкорочуванням переводити у плодові гілочки. 
    Доросле плодове дерево із сформованою кроною складається з двох частин - надземної та підземної, на межі яких знаходиться коренева шийка. Таким чином, коренева шийка - це місце переходу кореня у стебло. Вона знаходиться на рівні поверхні ґрунту вище бокових розгалужень кореня і помітна за зміною забарвлення кори від світло-жовтого у коренів до коричневого у стеблової частини дерева. 
    У кореневій системі розрізняють скелетні і обростаючі корені. Інколи виділяють ще і напівскелетні. Скелетні корені порівняно товсті (до 10-20 см і більше) та довгі (від 20-30 см до кількох метрів). Залежно від напрямку росту розрізняють вертикальні і горизонтальні скелетні корені. 
    На скелетних коренях розміщуються обростаючі корені, які дрібні, сильно галузяться і є активною частиною кореневої системи. Їх називають ще кореневими мичками. Коренева мичка має ростові і всмоктуючі закінчення. 
    Надземна частина дорослого плодового дерева складається з стовбура, скелетних і обростаючих гілок. 
    Стовбур - центральне стебло дерева, на якому розрізняють штамб і центральний провідник. Штамб - це частина стовбура, яка розташована між кореневою шийкою і нижньою скелетною гілкою. Вище штамба знаходиться центральний провідник - частина стовбура, від якої відходять скелетні гілки першого порядку. Центральний провідник закінчується пагоном подовження - верхівковим однорічним приростом стовбура. 
    Від центрального провідника відходять скелетні гілки першого порядку, від яких відростають гілки другого порядку, потім третього і т. д. Скелетні гілки також закінчуються пагонами подовження. Усього у кроні дорослого дерева може бути 8-10 і більше порядків галуження. Менші гілки, ніж скелетні, але які також відходять від центрального провідника, називаються напівскелетними. Дрібні галуження усіх порядків відносять до обростаючих гілок, на яких розміщується основна маса листя, плодових утворень і бруньок. Їх довжина від кількох мм до 30 см. Сукупність гілок різних порядків утворює крону. 
    Обростаючі гілки ділять на вегетативні (ростові) і генеративні, або репродуктивні, (плодові). Вегетативні пагони не мають генеративних бруньок, з яких утворюються квітки, а пізніше плоди. На них розміщуються тільки вегетативні бруньки. 
    Генеративні, або плодові гілки характеризуються наявністю на них не тільки вегетативних, але і генеративних або вегетативно-генеративних бруньок. Плодові гілки, залежно від особливостей будови, поділяють на певні види. Так, у зерняткових розрізняють такі типи плодових гілочок: кільчатка, списик, прутик, плодушка і плодуха. У кісточкових ж плодових культур розрізняють - кільчатку, букетну, плодову, шпорець та змішану гілочки. 
    У сучасному садівництві застосовується понад 60 типів крон плодових дерев. Залежно від процесу формування (зміна структури і природного вигляду) крони умовно поділяють на природні і штучні. Основною перевагою природних крон є простота формування за порівняно невеликих затратах праці. Під час їх формування в основному зберігається природна форма, виділяється центральний провідник і скелетні гілки. Найбільше наближаються до природних округлі форми крон - розріджено-ярусна, ярусна, без'ярусна, напівплощинна, вазоподібна, лопатева та інші.
Для створення штучних крон застосовують основні і допоміжні прийоми, завдяки яким їм надають різної (неприродної) форми, конструкції і густоти. Основними формами штучних крон є площинні крони (пальмети), сланці, різноманітні декоративні.
    Завдяки простоті формування, своїй міцності, універсальності щодо різних плодових культур, високій продуктивності тощо, великого поширення набула розріджено-ярусна крона. Вона легко формується майже у всіх зерняткових та кісточкових порід. Для формування такої крони на стовбурі закладають 5-7 скелетних гілок першого порядку і розміщують їх ярусами: у першому ярусі закладають 3-4, у другому - 2-3, а над ярусами одну або дві таких гілки з поодиноким розміщенням. 
    Скелетні гілки першого порядку в ярусі формують із суміжних бруньок або розріджено з відстанню між ними 10-15 см. У нижньому ярусі гілки необхідно розміщувати навколо стовбура більш або менш рівномірно з кутом відходження від нього не менше 45-60о і кутом розходження між самими гілками 90-120о. 
    Другий ярус у дерев на насінних підщепах закладають на відстані 70-110 см від першого, середньорослих і напівкарликових - 60-70 см, а на слаборослих - 50-60 см. За поодинокого розміщення скелетних гілок над першим ярусом, першу поодиноку гілку у дерев формують на відстані 35-60 см від верхнього ярусу, залежно від сили росту підщепи. 
    Для кращого освітлення листків у кроні скелетні гілки першого порядку верхніх ярусів або поодинокі гілки розміщують так, щоб вони в горизонтальній проекції займали проміжки між гілками першого ярусу та їх довжина була меншою, ніж у скелетних гілок першого ярусу, а кути спрямування гілок від стовбура становили не менше 60-70о. 
    Скелетні гілки над першим ярусом спрямовують у напрямі міжрядь. Після завершення формування крони, центральний провідник зрізують над верхньою скелетною гілкою або на 30-40 см вище від неї над однією з бічних 2-3-річних гілок, розміщеною під кутом до вертикалі 60-75о. 
     Біологічна характеристика основних плодових та ягідних культур.
    В Україні найбільшого поширення серед всіх плодових набула яблуня, яка займає більше 70% площі садів. 
    Яблуня добре пристосована до різних умов вирощування, має велику кількість видів та сортів, що дозволяє вирощувати її в найрізноманітніших умовах, характеризується довговічністю, високою продуктивністю (100-300 кг плодів з дерева), цінними цілющими та дієтичними якостями плодів. 
    Яблуня належить до ботанічного роду Malus Mill., родини розові Rosaceae, порядку розоцвіті Rosales. Яблуня входить до групи зерняткових порід і має 59 видів та до 20 тис сортів. 
    Більшість культурних сортів належить до виду яблуня домашня (Malus domestica Borkh.), що є збірним видом, який отримали від схрещування різних дикорослих видів. Найбільш вірогідними родоначальниками культурних сортів яблуні були такі дикі її види, як лісова, низька, Недзвецького, ягідна, східна, Сіверса, Палласа, туркменська та ін. Всі вони мають практичне значення в сучасному плодівництві, але в Україні зустрічаються в основному лісова та низька (парадизка, дусен). 
    Яблуня домашня відзначається високою зимостійкістю. За нормальних літніх умов і поступового похолодання дерева літніх і осінніх сортів витримують морози до мінус 35-40 оС, зимові ж сорти - до мінус 30-35 оС. Причому, морозостійкість дерев на насінних підщепах вища, ніж на клонових. 
    Яблуня - світлолюбива рослина, затінених місць не витримує. Добре росте на всіх типах ґрунтів, крім ґрунтів з близьким заляганням підґрунтових вод, глибоких пісків, кам'янистих ґрунтів тощо. Стійка до посухи, що дає можливість культивувати її в південних сухих районах. 
    Яблуня - довговічна порода. Середній вік дерев 50-60 років, а інколи 100 і більше. Тривалість використання яблуні на насінних підщепах - 30-40 років, на слаборослих - близько 20-25 років. Яблуня домашня на сильнорослих насіннєвих та клонових підщепах росте у вигляді дерева висотою до 12-14 м, їх коренева система, залежно від властивостей ґрунту, заглиблюється на 1,5-2 м. Дерева яблуні на середньорослих клонових підщепах ростуть висотою до 4-5 м, коренева система заглиблюється на 1-1,5 м. Дорослі дерева на карликових клонових підщепах сягають у висоту 2-3 м, корені проникають на глибину до 1 м. 
    За строками достигання плодів сорти яблуні поділяють на літні, осінні й зимові. 
    У Лісостепу України поширеними є такі районовані сорти: літні: Боровинка, Мелба, Мліївське літнє, Папіровка; осінні: Антонівка звичайна, Мекінтош, Слава переможцям; зимові: Айдоред, Джонатан, Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка та ін. 
    У садах України вишня займає за площею друге місце після яблуні та перше серед кісточкових. Рід вишні (Cerasus L.), до складу якого входить 150 видів, належить до родини розові (Rosaceae). У нас поширені вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.), вишня степова, або кущова, (Cerasus fruticosa Woron.) і вишня антипка, або вишня магалебська, (Cerasus mahaleb Mill.). Головне значення в плодівництві України належить вишні звичайній. Крім того, культивуються також деякі інтродуковані види вишні, наприклад повстиста, японська. 
    Вишня звичайна і степова - родоначальники більшості культурних сортів, їх вихідні форми. Створенням нових сортів вишень і дослідженням їх біології займались І.В. Мічурін (27 нових сортів), Л.П. Симиренко (колекція із 220 сортів вишень і черешень), В.І. Ткаченко, Д.М. Кошкарьов. 
    Рослини вишні за формою надземної частини поділяються на деревовидні і кущові. Дерева мають висоту 4-6 м, плодоносять на довгих однорічних приростах і на букетних гілочках. До деревоподібних вишень відносять більшість західноєвропейських сортів гібридного походження. 
    Період промислового використання насаджень вишні в середньому триває 18-20 років, а за високого рівня агротехніки - й до 30 років. Дерева вишні зимо- та посухостійкі, внаслідок чого вона зустрічається на всій території країни. Період цвітіння у вишні настає в кінці квітня, одночасно або до розпускання вегетативних бруньок. У період плодоношення дерева вступають на 3-4-й рік після садіння в сад, а іноді навіть на 2-й. Плодоношення щорічне. Урожайні сорти вишні дають в середньому 40-50 кг плодів з дерева, а окремі сорти - до 80 кг. 
    Урожайність вишні великою мірою залежить від ступеня самоплідності сортів. Якщо за нормального цвітіння утворюється більше 10% зав'язі, то сорт вважається самоплідним. Частково самоплідні потребують дозапилення. Це значить, що поряд повинно рости 2-3 інші сорти. Вишня добре запилюється черешнею. 
    Вишня - світлолюбива культура, особливо вона вимоглива до світла в період цвітіння. 
    За забарвленням плодів і їх соку та смаком всі сорти вишні поділяють на гріоти, або морелі, - плоди темно-червоні, майже чорні, кисло-солодкого смаку, із забарвленим соком; аморелі - плоди світло забарвлені, сік безбарвний, солодший, ніж у морелів; дюки, або шпанки, - вишнево-черешневі гібриди, плоди їх смачні, солодкі, з рожевим або червоним соком. Для визначення сортів враховується також розмір та форма плодоніжки, наявність підшкірних точок, форма та здатність відокремлюватись від м'якоті кісточки, строк достигання плодів. 
   Районовані і перспективні сорти вишні для України: Гріот Остгеймський, Гріот український, Лотівка, Мелітопольська десертна, Метеор, Орколія (Орловчанка), Пам'яті Вавілова, Подбєльська, Самсонівка, Чорнокорка, Шпанка рання та ін. 
    Суниці - одна з найбільш поширених в Україні ягідних культур. Суниці садові (Fragaria ananassa Duch.) належать до родини Rosaceae, виведені штучно від двох американських видів. 
    Близькою до суниці є полуниця, яка має опушене листя, сильно ароматизовані плоди та часто зустрічається в лісах. 
    Суниця - це багаторічна трав'яниста низькоросла рослина, яка утворює короткі і розгалужені кореневища та мичкуваті корені. Найвищі урожаї дає протягом трьох перших років вирощування. Плід - несправжня ягода, дозріває рано, що особливо цінно після зимового періоду. 
    Суниця для формування високого урожаю потребує достатньої освітленості та оптимальної вологості ґрунту. Особливо чутливі до нестачі вологи рослини у фазі цвітіння, формування урожаю, збирання ягід, диференціації бруньок (яка відбувається у другій половині серпня). Але під час вирощування суниць на ґрунтах з рівнем ґрунтових вод вище 60-80 см від поверхні, необхідно її розміщувати на грядах. Посуха також різко знижує зимостійкість культури.
Доглянуті рослини суниці за наявності снігового покриву досить морозостійкі. За відсутності снігу рослини частково підмерзають або гинуть під час морозів мінус 12-16оС. Шкідливим для суниць є також випадання глибокого (25-30 см) снігу на незамерзлу землю, що може спричинити випрівання рослин.
    Негативно впливають на суницю також ранньовесняні морози, особливо під час цвітіння. У пошкоджених квітках гине насамперед маточка, тому ягоди в них не зав'язуються. Якщо частина маточок збереглась, плоди утворюються, але вони здебільшого будуть деформовані. 
    Суниця садова вимоглива до ґрунтових умов живлення. Кращими для неї є структурні родючі ґрунти. Кислі ґрунти вапнують, а лужні - гіпсують, вносячи меліоранти під основний обробіток. 
    У лісостеповій зоні України районовані наступні сорти суниці садової: ранні - Десна, Багряна, Львівська рання, Ромашка; середньоранній - Пасічна; середьостиглі - Коралова 100, Фестивальна, Фестивальна ромашка; середньопізні - Присвята, Ред Гонтлет; пізній - Талісман. 
    У сівозміні суницю садову на одному полі вирощують не більше 4-5 років, після чого на ньому протягом такого ж часу культивують проміжні культури. Враховуючи небезпеку зараження суниці нематодою, кращими попередниками для неї є жито, овес і вико-вівсяна суміш на зелений корм. За наявності у ґрунті личинок травневого хруща або дротяників на виділеному під суницю полі обов'язково потрібно висівати алкалоїдний люпин на сидерат. 
    Обробіток ґрунту під плантацію суниці включає глибоку зяблеву оранку з внесенням 60-80 т/га органічних добрив та 400-600 кг/га суперфосфату і 300-500 кг/га хлористого калію. До моменту садіння рослин поле підтримують у стані чорного пару. 
    Суницю розмножують переважно укоріненням розсади, яка утворюється на вузлах сланких пагонів (вусиків). Розмножувати можна також укоріненням ріжок (живців). Нові насадження суниці до укорінення вусиків створюють пересаджуванням материнських рослин разом з усіма невкоріненими розетками. 
    Суницю можна висаджувати навесні, влітку й восени. Навесні розсаду висаджують у найраніші строки, коли ґрунт достатньо забезпечений вологою. В умовах м'якого і вологого клімату найкраще літнє садіння (кінець липня - початок серпня). До кінця вегетації висаджені рослини кущаться і наступного року плодоносять. На Поліссі й у центральному Лісостепу осіннє садіння суниці проводять у першій половині вересня, щоб до морозів рослини встигли вкорінитись. Необхідною умовою успішного приживлення розсади суниці під час всіх строків посадки є наявність достатньої кількості вологи. 
    Висаджують розсаду з міжряддям 60-70 см і відстанню між рослинами 20-25 см. Розсаду загортають на глибину, на якій вона росла на маточних кущах, поливають з розрахунку 0,5 л води на рослину та мульчують землю навколо рослини перегноєм або сухим ґрунтом. За сухої погоди поливи повторюють. 
    Догляд за рослинами спрямовується на формування рослинами плодоносних смуг завширшки в основі ряду 20 см, або окремих кущів. Для цього першим 2-3 дочірнім рослинам дають укорінитись на вусиках. Решту вусиків з розетками систематично видаляють. 
    Удобрюють ґрунт під суницю під час основного обробітку. Але за необхідності можливе також і підживлення, яке проводять у другу половину вегетації (під час закладання насаджень рано навесні). Після збирання урожаю ґрунт підживлюють повним мінеральним добривом: аміачної селітри 150 кг/га, суперфосфату 300 кг/га і 100 кг/га хлористого калію або 150 кг/га калійної солі. На 3-4-й роки плодоношення як рано навесні, так і після плодоношення влітку на бідних ґрунтах Полісся і Лісостепу замість мінеральних азотних добрив доцільно вносити рідкі органічні добрива. Для цього ємкість заповнюють гноєм на 1/3 частини і заливають доверху водою. Через 5-7 днів перемішану масу розбавляють ще у 4-5 разів і поливають нею рядки суниці. 
    Догляд за суницями також включає: періодичні розпушування міжрядь, у посушливих умовах - поливи та мульчування (соломою, тирсою, листям, синтетичними плівками тощо) ґрунту, боротьбу з шкідниками і хворобами тощо. 
    Збирають ягоди суниці стиглими через кожні 2-3 дні. Сорти, ягоди яких за повного достигання стають м'якими, а також за необхідності їх транспортування на далеку відстань, збирають недостиглими.
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024
Зробити безкоштовний сайт з uCoz